вівторок, 12 травня 2020 р.

Матеріали до відзначення  Дня пам’яті та примирення (8 травня) та  Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (9 травня)

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.
Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.
Акцентуємо в ці дні на людське, а не лише на геополітику і військову стратегію й тактику. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками. 
Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже шість років і ми не маємо права програти, бо, як і 75 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.
Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. У цьому вона більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х, напередодні глобального конфлікту.
День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом “Ніколи знову” замість екзальтованої маніпуляції під гаслом “Можєм повторіть”. Зважаймо, що у державах, де важливе кожне людське життя, де гуманність визнається найвищою цінністю, ідеї про «повторіть» не приживаються, адже повага до людської гідності – це свого роду «імунітет» від вірусів дегуманізації. В цьому контексті мир це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.
Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи (нацисти і комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння використовувала у власних цілях “українське питання”. Однак єдиним справді українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди і організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних систем. До таких організацій, зокрема, зараховують і Українську повстанську армію.
Історія нас вчить, що Український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.
Завершення Другої світової війни, на жаль, не звільнило світ від тоталітарних режимів. Наприклад, той самий комуністичний Радянський Союз скористався із перемоги над нацизмом і укріпив свої позиції у світі. Він проіснував аж до 1991 року і за цей час був ініціатором або причетним до численних злочинів (геноциди, військові інтервенції, каральна психіатрія, розробка та використання заборонених озброєнь тощо).
Гасло інформаційної кампанії: “1939–1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”
Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, на чиєму боці справедливість, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.






Останній день Центральної Ради29 квітня 1918 р.












28 квітня 1918 р. на засіданні Центральної Ради під час обговорення проекту Конституції УНР відбулася генеральна репетиція державного перевороту.
Чергове засідання Малої Ради 29 квітня проходило під посиленою охороною січових стрільців.
Прохід через Володимирську вулицю був заборонений, стрільці не допускали скупчення людей. Кав’ярню «Франсуа» звільнили від публіки, до будинку Центральної Ради допускали членів Ради за перепустками. Біля під’їзду Ради, на розі Фундуклеївської та Володимирської вулиць, на перехрестях кварталу виставили кулемети.

Нарешті засідання УЦР розпочалося. Рада відступила від порядку денного і на початку зібрання направила делегацію на чолі з головою уряду Всеволодом Голубовичем до посла Німецької імперії Філіппа Альфонса Мумм фон Шварценштейна. Делегація просила повідомити німецькій владі, що Центральна Рада готова відправити існуючий уряд у відставку, переглянути земельний закон. На що А. Мумм відповів: «Zu spat!». Пізно!
Після трьох читань з незначними редакційними правками був прийнятий «Статут про Державний устрій, права і вольності УНР» – Конституція Української Народної Республіки.29 квітня 1918 р. уже нелегітимна Центральна Рада ухвалила своєрідний заповіт – Конституцію УНР.
Часом чуємо, що Грушевський був президентом Української Народної Республіки, але такої посади в УНР не існувало, не передбачала її ухвалена Конституція УНР, не було жодного слова в порядку денному Центральної Ради.
Надвечір німецька військова частина оточила будинок Центральної Ради і запропонувала урядовцям розійтися. О 9-ій вечора будинок Центральної Ради спорожнів, січові стрільці продовжували тримати його охорону, очікували відповідних наказів.
У цей час голова поваленої Центральної Ради Михайло Грушевський, який разом із родиною (дружиною і дочкою) жили в будинку Центральної Ради, збиралися до переїзду. Коли Михайло Грушевський із дружиною біля будинку УЦР сідали в автомобіль, до нього кинувся чоловік в однострої січового стрільця з рушницею у руках. Він звалив Грушевського з ніг, багнетом поранив у плече Марію Сильвестрівну. Січовики схопили нападника, але замах не розкрили, бо злочинець загинув за нез’ясованих обставин.
Увечері 29 квітня підрозділи гетьманців перебирали контроль над адміністративними та урядовими установами, й арештовували членів уряду, більшість яких уже встигла сховатися.
Німецькі війська при цьому зберігали нейтралітет і єдиний інцидент трапився при захопленні Педагогічного музею, під час якого охоронці-січовики відкрили вогонь і вбили трьох старшин-гетьманців.
У ніч з 29 на 30 квітня начальник штабу 1-го полку СС Андрій Мельник віддав наказ зняти стрілецьку охорону з будинку Центральної Ради та перейти до розміщених на передмісті Луцьких казарм.
Вночі 30 квітня на приватній квартирі відбулося нове засідання членів Центральної Ради, яке винесло резолюцію з приводу державного перевороту.

1 коментар: